Роль тактичних груп і корпусів у Збройних Силах

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року українська армія зазнала стрімкого розширення: були сформовані тисячі нових підрозділів, включаючи батальйони, полки та бригади. Це безпрецедентне зростання створило значний виклик для військового командування, оскільки оперативні командування вже не могли ефективно виконувати свої функції. Як наслідок, виникла нагальна потреба у створенні проміжної командної структури для подолання розриву між командуванням бригадного рівня та Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України.

У 2014 році, після вторгнення на Донбас російських військ без розпізнавальних знаків, українське командування створило п'ять оперативних секторів: A, B, C, D і M. Однак у 2016 році ці сектори були розформовані і замінені трьома оперативно-тактичними групами: Маріупольською, Луганською та Донецькою. Через рік Донецьку групу було розформовано, а дві інші реорганізовано в Оперативно-тактичну групу "Схід" та Оперативно-тактичну групу "Північ". Такий стан зберігався до повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року.

Після повномасштабного вторгнення командування Збройних сил України розширило свою організаційну структуру, створивши кілька оперативно-стратегічних груп, оперативно-тактичних груп і тактичних груп. Вони були створені поряд з уже існуючими оперативними командуваннями з метою адаптації до мінливих потреб конфлікту.

Оперативно-тактичні групи (ОТГ) та оперативно-стратегічні групи (ОСГ) - це тимчасові військово-адміністративні органи, створені спеціально для управління військами в зоні бойових дій та на прилеглих територіях. Ці органи не мають формальних юридичних атрибутів, таких як адреса для листування, контактні дані або номери військових частин. Їх структура є гнучкою, а повноваження обмежуються підрозділами, що діють у відповідних зонах відповідальності. На відміну від них, створені оперативні командування (ОК) зосереджені на ширших повноваженнях, включаючи комплектування, підготовку і забезпечення боєготовності підпорядкованих їм підрозділів.

Простіше кажучи, Оперативне командування відповідає за підготовку військ, тоді як підрозділи, розгорнуті в зоні бойових дій, передаються до ОТУ або ОУВ, які планують і координують їхні бойові операції. Такий розподіл часто призводить до конфліктів як на тактичному, так і на стратегічному рівнях. ОТУ та ОСУВ не контролюють стан військ; вони призначають завдання, виходячи виключно з оперативних потреб, ставлячись до підрозділів як до абстрактних одиниць на папері. Коли підрозділ втрачає боєздатність, його повертають під оперативне командування для відновлення та реорганізації.

За словами українського журналіста Юрій Бутусов, Це призвело до того, що тактична група, якою командував офіцер у званні полковника, часом відповідала за 22 бригади і десятки окремих батальйонів і рот.

У 2023 році українське командування запровадило ще один рівень військової ієрархії у Збройних силах - армійський корпус. Цей крок здавався логічним кроком до структури, що базується на принципі дивізії. Однак, українські армійські корпуси не діють як єдине ціле. Підрозділи, приписані до них, розосереджені по всій лінії фронту і під час розгортання переходять під контроль ОТУ або ОУВВ. Крім того, напівпостійний характер структури армійських корпусів призвів до неефективної системи командування.

Ми можемо підкреслити це за допомогою 100-та механізована бригада. Наразі бригада одночасно перебуває у підпорядкуванні трьох структур: 9-го армійського корпусу, оперативного командування "Захід" та ОТУ "Луганськ", що входить до складу ОТУ "Хортиця". Як показано в ОРБАТ нижче, паралельна система підпорядкування далека від ідеалу.

Сподіваємося, що ситуація покращиться із запровадженням належного Корпусно-бригадна система, який планується представити до кінця листопада.

Інформація в цій статті базується на деталях, якими поділилися Юрій Бутусов, Микола Мельник, і Костянтин Машовець через свої акаунти в соціальних мережах.